Левая колонка

Анжела Швачій (Комар)

Последний визит: 17 янв 2017

Фильтр

Заметки Увлечения

23 апр 2015

МоЯ любов, як ніжна парижАнка,
Вона змушує квіти цвістИ,
Зашпилює накрохмаленими фірАнками
У вікнах нестримний потік суєти.

Моя любов, така як парижАнка,
Одіта в полосату кофту.
Вона прикрашає шампанським світанки,
Солодким, шипучим, золотаво-жовтим.

Вона на шпИльках літАє, як круча,
Смачні макарУни робить сама.
А недавно до запаморочення її била пекуча,
Безжально-сувора зима.

Вона одягається в шовк і мережево,
Сумочка і рукавички - при собі.
Вона щедро і необмежено
Дарує все, що має, тобі.

Вона нестримна, у неї грація,
Її обплітає таємний грот.
Вона віддає тобі цілу плантацію
Своїх, інкрустОваних сяйвом, турбот.

Вона грайливо відкриває "Шанель",
Вона як, лебідь, пливе по Луарі,
Вона з

Анжела Швачій (Комар)

23 апр 2015

Ніч
Ніч взуває теплі черевИки
І поповнює колекцію мандрІвок,
Збиваючи квіткИ із пантелИку,
І намугикує мелодію із зоряних платівок.
Ніч йде. Напевно, ніч не темна.
Напевно, це все нам здалОся.
Ми "монстрів" боїмось її даремно.
Напевно, в ночі золоте волосся.
Ніч нам по плЕчах розкладає казку,
Даруючи нам тЕмряву глибОкості.
Вона так любить смакувати ласку.
І так не терпить одинокості.
Авторський вірш моєї донечки

Ніч
Ніч взуває теплі черевИки
І поповнює колекцію мандрІвок,
Збиваючи квіткИ із пантелИку,
І намугикує мелодію із зоряних платівок.

Ніч йде. Напевно, ніч не темна.
Напевно, це все нам здалОся.
Ми "монстрів" боїмось її даремно.
Напевно, в ночі золоте волосся.

Ніч нам по плЕчах розкладає казку,
Даруючи нам тЕмряву глибОкості.
Вона так любить смакувати ласку.
І так не терпить одинокості.

Авторський вірш моєї донечки Рітки.

Анжела Швачій (Комар)

23 апр 2015

Весна принЕсла обІйми гармОнії,
Солодкий запах вИшень і квіткИ.
Вітер представляє веснянІ симфОнії,
НесУчи свою музику у всі куткИ.
Весна розмОтує гірлянди цвІту -
РозвІшує його по мокрому гіллІ.
А може, вона сплЕте заквІтчану орбіту
Для нашої красивої Землі.
Вона залІзла в кожну вІтку.
Та я в весни просити мУшу:
Краплю симфонії й однЕньку квІтку
Запхай, будь-ласка, кожному у дУшу.
Авторський вірш моєї донечки

Весна принЕсла обІйми гармОнії,
Солодкий запах вИшень і квіткИ.
Вітер представляє веснянІ симфОнії,
НесУчи свою музику у всі куткИ.

Весна розмОтує гірлянди цвІту -
РозвІшує його по мокрому гіллІ.
А може, вона сплЕте заквІтчану орбіту
Для нашої красивої Землі.

Вона залІзла в кожну вІтку.
Та я в весни просити мУшу:
Краплю симфонії й однЕньку квІтку
Запхай, будь-ласка, кожному у дУшу.

Авторський вірш моєї донечки Рітки.

Анжела Швачій (Комар)

23 апр 2015

О, мій Париже! Колись такИ до тЕбе прибіжУ.
ПрилЕчу до красИвого ПровАнсу.
ПрихИлю голову до ніжного собОрів вітражУ
Й послухаю безсмертні нОтки французького ромАнсу.

ПіднІмусь до краЄчку ЕйфЕлевої вежі.
БУду в капелюшку, як Коко Шанель.
Побачу, о ПарИже, твОї необмеженії мЕжі,
Скуштую у кафе солодку карамель.

ПорИну у твоЇ полЯ лаванди.
ПройдУсь по зАмках, що втопились в Ренесансі.
ЗберУ в букет божественні троянди.
По вулицях твоїх проїдусь в диліжАнсі.

Ти ж покажеш мені свОю моду,
Свої яскраві й мальовничі карнавали,
СОни глибоководну вроду
І морські романтичні причАли?

А ще, будь-ласка, пригостИ менЕ своЇм вином і сиром.
Ще покажи менІ своЇ ШампАньські ночі.
Нехай захОпить менЕ світл

Анжела Швачій (Комар)

23 апр 2015

Так швИдко час нестрИмано летИть,
СтарІють ще недАвні фотокАрточки.
ЗупинИся на однЕньку мить -
Бо мить в життІ - малЕнька цЯточка.
БулИ мільЯрди ще до нас
І пІсля нас будУть мільЯрди -
ТакИй авантюрИст той час
СідАє вигравАти в нАрди.
Він прОфі, в нього перемОга.
Та він не вОрог нам, а, може, нАвіть друг...
Час - це свІтло вздовж дорОги:
СпішИ, допОки не потУх.
Авторський вірш моєї донечки

Так швИдко час нестрИмано летИть,
СтарІють ще недАвні фотокАрточки.
ЗупинИся на однЕньку мить -
Бо мить в життІ - малЕнька цЯточка.

БулИ мільЯрди ще до нас
І пІсля нас будУть мільЯрди -
ТакИй авантюрИст той час
СідАє вигравАти в нАрди.

Він прОфі, в нього перемОга.
Та він не вОрог нам, а, може, нАвіть друг...
Час - це свІтло вздовж дорОги:
СпішИ, допОки не потУх.

Авторський вірш моєї донечки Рітки.

Анжела Швачій (Комар)

23 апр 2015

Забіджена, замучена, нещасна,
Засміяна, із босими ногами,
Забутая, але така прекрасна..
Незміряна, закидана снігами.
Заплакана, заболена бідою,
Плюндрована, давно всіма забута,
Її усі залишили одною...
За що же їй така спокута?!
Покривджена і відвертає очі,
Неприйнята, блукає навмання
І хоче щастя. Хто ж його не хоче?..
Та коле в серце хитре бісеня.
Вона не здасться! Ні, буде боротись!
Не перший раз так боляче нас б'ють...
Хоч і кричить: "Не бийте! Досить!",
Їм байдуже - вони на нашім горі щастя собі в'ють.
Вона не впаде! Вона ж бо Україна!
І ми за неї станемо грудьми!
Тут в неї син, і донька - в неї тут родина,
Вона в нас вічна, а в неї вічні ми!
Авторський вірш моєї донечки

Забіджена, замучена, нещасна,
Засміяна, із босими ногами,
Забутая, але така прекрасна..
Незміряна, закидана снігами.
Заплакана, заболена бідою,
Плюндрована, давно всіма забута,
Її усі залишили одною...
За що же їй така спокута?!
Покривджена і відвертає очі,
Неприйнята, блукає навмання
І хоче щастя. Хто ж його не хоче?..
Та коле в серце хитре бісеня.
Вона не здасться! Ні, буде боротись!
Не перший раз так боляче нас б'ють...
Хоч і кричить: "Не бийте! Досить!",
Їм байдуже - вони на нашім горі щастя собі в'ють.
Вона не впаде! Вона ж бо Україна!
І ми за неї станемо грудьми!
Тут в неї син, і донька - в неї тут родина,
Вона в нас вічна, а в неї вічні ми!

Авторський вірш моєї донечки Рітки.

На этом пока всё

Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту

Анжела Швачій (Комар)

Друзья102

Подарки

102