Доборолась Україна… Батьку, доборолась!
Наче серце нещасливе, Ненька розкололась.
Рвуть собі її не ляхи… Батьку, не повіриш:
Її «діточки» прокляті розірвуть, як звіра.
Розгризають на шматочки й москалям дарують,
А в Московії про сеє не знають, не чують.
Цар сказав: «Ми ні до чого!», ті бідохи вірять,
Та й на нас, дітей вкраїнських, ще й прокльони сіють.
Ми зомбовані тут? Добре, кричіть, хто що хоче!
Лиш скажи мені, «розумна», а де твій синочок?
Чи не в нас на Україні «своїх захищає»?
Чи не він братів козацьких моїх убиває?
Захищає? Так від кого ж? Вам цар не повідав!
Нам від вас тікати треба, Іудові діти!
Ви на землю нашу кроком рішучим ступили -
Риєте ж самі собі тут солдатські могили!