Я за все життя стільки не плакав. Відеоцикл Майдан

На очах Андрія Гуменюка під час сутичок на Майдані застрелили двох молодих хлопців. За його словами, у такі моменти ти не можеш не плакати. У такі моменти плачуть усі У вівторок, 16 лютого, відбулася презентація книги "Майдан. Свідчення Київ, 2013-14 роки", яка вийшла друком у видавництві "Дух і Літера". Це добірка свідчень про події Революції Гідності в Україні. Ще до виходу книги телеканал Еспресо.TV зробив спільний проект з "Духом і літерою" - серію відеороликів окремих історій майданівців. Серед них і спогади Андрія Гуменюка. Історія Андрія Гуменюка 20-го, вже десь четверта, і вже по-всьому було. І з цього боку від Михайлівської, там радіусом ідуть Костельна - Михайлівська - Софіївська, один хлопець сидів, і снайпер його дістав. І так одною кулею — його, та куля об гранітний цей парапет рикошетом - і другого. Одним пострілом - двох. Люди в розпачі, побігли за цим снайпером...Не знаю, що там з ним зробили. То воно якось не спеціально, але потім думаєш... От знаєш, весь час був якийсь такий, що ми гибле покоління, люди таке робили все, а ми... І взагалі, я навіть тобі скажу, що українські чоловіки – вони в боргу перед жінками, бо роль чоловіка - це захистити. Роль жінки - зберегти сімейне вогнище, традиції, виховати дітей. Жінки українські це зробили. А чоловіки? Цей Майдан – це якась трошки реабілітація чоловіків перед жінками. Я там плакав, я за все життя стільки не плакав. Усі плакали. Це так по-дурному. Кажу: "Куди ти ховаєшся від куль за тим щитом? Тут бетонна плита, лягай за ту плиту". Ні, він зі щитом за дерево хоче.