Вірш про справжнє кохання

Справжнє кохання — не грім і не буря,
Не спалах сліпий серед ночі глухої.
Воно — наче світло ранкове, що журно
Торкається серця теплою рукою.
Воно не кричить про себе на площах,
Не просить доказів, клятв голосних.
Живе тихо-тихо у погляді зблизька,
У дотику пальців, у паузах снів.
Це коли мовчання стає зрозумілим,
І навіть розлука — не кінець, не стіна.
Коли дві дороги, такі несміливі,
Знаходять спільну назву — «ми» одна.
Справжнє кохання — не тільки про щастя,
А й про тримати, коли вже нема сил.
Про «я з тобою» у темряві часу,
Про вірність без гучних і красивих слів.
І хай воно тихе, без пафосу й драми,
Без сцен, без істерик, без зайвих прикрас —
Зате воно світить роками й роками
І робить безсмертними двох серед нас.