Предыдущая публикация
Левая колонка
Последний визит: 26 дек 2020
Фильтр
Стоїть, сумуючи хатина.
Стоїть, і плаче, як жива.
Навколо вже немає тину,
На східцях проросла трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс, засохли вишні,
До долу похилився хлів.
І згадує собі хатина
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть, зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: - де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече. Видно, доля
У кожного тепер своя:
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає: Я, та я!
Друге - мовчить, не хоче знатись,
Третє - за чарочку
Стоїть, і плаче, як жива.
Навколо вже немає тину,
На східцях проросла трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс, засохли вишні,
До долу похилився хлів.
І згадує собі хатина
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть, зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: - де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече. Видно, доля
У кожного тепер своя:
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає: Я, та я!
Друге - мовчить, не хоче знатись,
Третє - за чарочку
ПРИТЧА ПРО СЛІПУ МАМУ І СИНА
Вона приїхала в село
З родини хтось віддав їй хатку.
Лиш Бог те знав, як їм було
Сліпій з малесеньким хлоп'ятком.
Останні крихточки - йому
Сама не раз була голодна.
Усе для нього. Все - синку
Йому б і серце дати згодна.
Він підростав. Її синок
Любов єдина і надія.
А раз хтось кинув вслід смішок:
"Байстрюк незрячої Марії!"
Злом переповнилась душа
Син закричав: "Мені огидна
І сліпота, і бідність ця
Мені за тебе дуже стидно."
Вона не плакала. Лише
Худенькі ручки заломила.
Сказала: "Бог хай береже
Від бід тебе, дитино, мила."
Щоб більш не чути ці слова:
"Байстрюк незрячоїї Марії",
Сказав усім, що сирота
Покинув маму в безнадії.
А потім круговерть життя...
Хіба
Вона приїхала в село
З родини хтось віддав їй хатку.
Лиш Бог те знав, як їм було
Сліпій з малесеньким хлоп'ятком.
Останні крихточки - йому
Сама не раз була голодна.
Усе для нього. Все - синку
Йому б і серце дати згодна.
Він підростав. Її синок
Любов єдина і надія.
А раз хтось кинув вслід смішок:
"Байстрюк незрячої Марії!"
Злом переповнилась душа
Син закричав: "Мені огидна
І сліпота, і бідність ця
Мені за тебе дуже стидно."
Вона не плакала. Лише
Худенькі ручки заломила.
Сказала: "Бог хай береже
Від бід тебе, дитино, мила."
Щоб більш не чути ці слова:
"Байстрюк незрячоїї Марії",
Сказав усім, що сирота
Покинув маму в безнадії.
А потім круговерть життя...
Хіба
На этом пока всё
Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту
154
- снежана каспрюкСанкт-Петербург
- Лариса УщаповскаяБелая Церковь
- Антонина Лобатюк ( Марценюк)Черкаси