Мені цей погляд – на усе життя,
Його довіку, схоже, не забути,
Бо то не погляд – власне каяття,
Котре, як сповіддю, я маю осягнути.
Домашні клопоти, пече́ні кулеші,
Скажені ціни, вкрадені зарплати –
То все пусте! Є тільки крик душі,
Який лиш поглядом залишилось сказати.
Прости, мій брате, мій життєвий гріх,
Моє буття – звеселене й шалене,
Мені тепер, повір, не до утіх,
Коли так болісно ти дивишся на мене…
Та й чи я вартий того каяття,
Та й чи я зможу весь цей жах збагнути?
Мені цей погляд – на усе життя,
І я так хочу в нім тебе почути!
Василь Ковтун. 05.05.2017р.