А я дзвонила, кажу:
"Сину, іди додому..бо там гинуть...."
А він:
"Неправда...тут все мирно..."
Мені від того було дивно..
І я його чекала...так чекала....
Він вернеться..я вірила..я знала....
І він приїхав не колись, а нині....
Виходжу я, дивлюсь ..
Моє дитя у домовині...
"Як справи синку? Ну кажи як справи?
Чого мовчиш? Не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати?
Втомився, певно, вирішив поспати....
Боже! Я тебе укрию, ти ж такий холодний..
Живіт запав..напевно,ще й голодний...
Ходи, я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся родина."...
А люди кажуть: "Що здуріла? Що мертву так трясу дитину?"
Та, що ті люди.. Що вони там знають...
Мій Син - Герой!