Я ніколи не обіймаю чужих. А цього чоловіка обійняла на прощання. Ми розговорились на зупинці.
Це Василь. Йому 68. Він з Ірпеня. Обличчя не показую.
«Ото дружину і внучку на моїх очах розірвало. Вони помогали волонтьорам. Ну там їжу, ліки...
Вони вийшли надвір по воду, а я в домі остався. Так їх і розірвало. Кровіщі було... Де рука, де кусок голови...
Я потім в пакетік їх збирав і в квітнику похоронив, щоб собаки не рознесли...
А внуку я не казав, що нема їх... Потім скажу...
Я по підвалах двадцать три дня.
Мені тут зробили рентген, кажуть — Ви курите?
А я — нє, 40 років не курю, то я так пилі надихався...
Увезли мене сюда воєнні. Наші воєнні, то взагалі прекрасниє хлопци. Вони і