І знову до бою...
Ну ось і все... час знову вирушати,
Брати чекають, кличе знов війна.
Лиш десять днів... і знов ридає мати...
І голову покрила сивина...
Вона мовчить, присіла біля ґанку,
Син підійшов, вклонився до землі...
І знов тяжка розлука на світанку,
Він знов цілує зморшки на чолі...
Він мовить тихо: "Мамо, я вернуся...",
Вона на нього очі підведе:
"Іди, синок, а я тебе дождуся,
Моя молитва горе відведе..."
Маленький син до татка притулився:
"Не йди, прошу, я буду сумувать...
Чому ти йдеш? У чім я провинився?
Клянусь, я більш не буду пустувать..."
Скупа сльоза в очах його з'явилась
Він міцно-міцно сина пригорнув:
"Рости синок, щоб мама не журилась
І щоб мене ніколи не забув..."