навіть розказати,
Що за лихо стало в краю, —
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку, —
У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в серденьку у поета
Озивався він луною...
Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці тю місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає, —
Їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.