Про солдата
Із мільйонів вікон, що світять уночі,
Я знаю твоє єдине.
Ти зараз там, де вогонь і мечі,
Де вмирають усі за Вкраїну.
А вікно твоє порожнє,
Вікно холодне як лід.
Скажи, ну хіба так можна?
В 30 років складати в думках заповіт...
Та ти йдеш у бій без страху.
Йдеш на смерть свідому.
А розчавлять тебе як мураху!
А тебе ж так чекають вдома...
І молиться мама, очей не зімкне,
Шепоче устами молитву.
Хто ж пошкодує серце старе?
Ніхто не припинить гонитву.
У порожній хаті догорає свіча,
І воском-сльозами плаче.
Стоїть на колінах маленьке дівча
І захлинається наче.
Ковтає сльози і горе,
І повниться жалем хата.
Яка ж має бути потвора,
Щоб життя забирати в солдата?
Догорає свічка остан