Осіння ковдра укриває змерзлі квіти А хризантема тільки квітнуть почала. Вона, як я, чекає бабиного літа – Останніх променів ласкавого тепла.
Я – хризантема, – скільки там мені лишилось А так хотілося б іще цвісти-цвісти, Щоб сонце днів моїх за обрій не котилось І не палило мною створені мости.
Осіння ковдра укриває змерзлі квіти. Чорніють зорані на зиму вже поля. А я чомусь ніяк не можу не радіти – Бо день новий стрічає знов моя земля.
Осіння ковдра укриває змерзлі квіти. Бринить на гілці павутиночки струна. Біжать до школи галасливі наші діти, А з їхнім гомоном прийде й моя весна.
Небо блакитне схилилось над стиглим колоссям Мов рушники журавлі понад світом пливуть Чорне з червоним в історії переплелося Сонячні мрії у світле майбутнє ведуть.
Отча земля, найсвятіша для нас Україна, Думка про тебе сягає безмежних висот. Всіх нас єднає це слово просте і нетлінне – Всі ми один український великий народ!
Приспів: Квітни в віках волелюбна і вільна країно! З вірою й правдою йди до любові й добра. В мирі і дружбі завжди будь міцна і єдина, Сильна й прекрасна, як хвилі величні Дніпра!
В кожному серці любов до Вітчизни безмежна Непереможно і щиро горить як вогонь. Щастя тобі, Україно моя незалежна! І благодаті зі щедрих Господніх долонь