Матусю! Xочу вклонитись низько до землі
Отим рукам, що ставили мене на ноги,
Що мають незліченні мозолі
Та обійнять мене не мають зараз змоги.
Твої я руки, Мамо, бачив уві сні,
Уста Твої щось тихо шепотіли.
Твоє обличчя тепле, ніби сонце на весні
Рости і жити завжди додавали мені сили.
Як я живу у цій далекій чужині,
Щодня Тобі розказую у снах
І йдуть в розлуці із Тобою незліченні дні
Та завжди бачу нашу хату в рушниках.
Від Тебе, моя Мамо, йде предивнеє тепло,
Навіть у мить цієї довгої розлуки
І як – би важко тут мені вже не було,
Твоя молитва нас рятує від розпуки.
Я всі свої тривоги, болі та жалі
Носив Тобі, і мав Твоє я розуміння
І в серце Ти моє засіяла тоді
Добро, любов і милості нас