Нiчого не змiнилося, Кузьма. Все та ж вiйна, так само гинуть люди, Тi ж самi глитаi бiля керма. Нема добра i певно, що й не буде. Як i ранiш , звучать твоi пiснi. Шкода лише, що нових не напишеш. Навiдуй маму зрiдка, хоч у снi. Ну, а до нас, хоча б отак, частiше.
За Батьківщину у боях вмирали Однаково — дорослі і малі... За довгі роки ще не розшукали Усіх могил солдатських на землі. Розкидані вони у чистім полі, Десь при дорозі, у розмай-траві... Могил отих не обминай ніколи: Поховані у них — для нас живі. Там сплять навічно воїни-солдати, Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини, Їм не судилось весен зустрічати, Тих, що стрічаєш ти після війни. Там сплять твої ровесники-орлята: Тепер уже були б із них орли! Схилися ж над могилами солдатів, Що у боях за тебе полягли. М. Познанська