Жив-був один поважний чоловік. Маєток мав панський, здоров‘я козацьке, дружину-красуню, сина-легеня та донечку-писанку. А золота – повні скрині. Жив собі звичним панським життям: палаци, розваги, жінки, вино ... Одного вечора, втомлений від такого життя, він повертався додому. Назустріч йому старець. Сивий. Сунеться, ледь ноги волоче. Посміхається, а очі світяться, ясніше за зорі. Здивувався пан, зупинився... і до старця: - Доброй ночі тобі, діду! Чого це очі у тебе блищать яскравіше, ніж зорі? - Від щастя, сину! – посміхнувся дідок. - Від щастя? - розреготався той. – Та ти ж волоцюга! Подивися на себе! Не сміши мене, діду! - Так... А ти, бачу, все маєш... А от щастя.... Щастя в тебе немає!