Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала...
Аж доки руки лагідні чужі,
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п'яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них, за біль своїх образ і мук,
Ти не знайшла докірливого слова...
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета...
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета!