Левая колонка

Лілія Приходько

Последний визит: 21 сен 2017

Фильтр

Заметки Увлечения

Лілія Приходько

19 мая 2017

01 лютого 2017 року Україна Київ Майдан
Людське море прощається із Героями України,
Душі яких ідуть на Райського Саду… Як і нині….
Із моїх творів Патріотам України
Святий Боже! Видно з неба,

Який цвіт іде до
тебе…

Двадцять… п’ять…
нема ще й сорок…

В сім’ях горе,
біль і мо́рок.

Мати ледь жива…
згорає,

Батько тужить,
шкандибає,

Діти горя
надивились,

А які – ще й не
родились.

Не заміжня й не
вдова,

Він сказав:
«Прийде весна,

Після Паски, і
вінчання,

Найміцніше в нас
кохання!».

Вража сила за
спиною

Те почула і з
собою

Намагалася
забрати…

Та до Раю йдуть
солдати!

Кажуть в річку не
ступають

Там два рази не
бувають,

Шлях небесний
Вам, Соко́ли,

В пеклі Ви були
вже, Вої!

Туж

Лілія Приходько

18 мая 2017

ДОБРОГО РАНКУ, ГАРНОГО
ДНЯ!

З ДНЕМ ВИШИВАНКИ!

Я ПІДТРИМУЮ РІШЕННЯ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

– Я ВИХОДЖУ З
ОДНОКЛАСНИКІВ.

НЕ УКРАЇНА РОЗПОЧАЛА
ВІЙНУ, ЦЕ ВСЕ НАСЛІДКИ ТВОЇ – РОСІЯ,

ТИ ВИПУСТИЛА
КРОВОЖАДІБНУ ГАДИНУ НА УКРАЇНУ.

МОЇ ДРУЗІ – УКРАЇНЦІ,
ЗУСТРІЧАЄМОСЯ У ФЕЙСБУЦІ,

Я ТАМ ПРОСТО, ЯК І ТУТ –
Лілія Приходько.

АДЕКВАТНІ РОСІЯНИ!

ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО СВІДОМОЇ
СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ!

Україні

ІЗ МОЄЇ ЗБІРКИ. Хотіла б висловити думку

Про долю нені – Україну.

А може відтворити і в
малюнку

Мою знеболену, єдину?

Хотіла б музику їй написати,

Заповнити якою все навколо,

Щоб на весь світ могло
звучати

Землі моєї итиие слово.

Щоб кожному хотілося співати

Веснянку серед сніговію,

Хай навіт

Лілія Приходько

17 мая 2017

МОЯ ПРИСВЯТА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ
Із моїх творів. Прилетіла ластівка…
«Прилетіла ла́стівочка стала собі щебетати,

Стала собі щебетати - госпо́даря викликати:

«Вийди, вийди господа́рю, подивися на кошару,

Там овечки……»

-
Ой, не вийде, наш господар, ой,
не вийде, мій володар,

Кров йому чоло зросила,
вража куля його вбила,

Заслонив собою волю, у
крові втопив недолю,

«Я… за вас… моя роди́но,
я… за тебе… Україно…»

Ой, та ж донечка у тузі,
вже й калина сохне в лузі,

Наш синочок гірко плаче,
бо вже тата не поба́че,

Ясне сонечко не сяє, вже
й озерце висихає…

Перший раз татусь нас
вра́зив, що нікого не розра́див,

Вибрав, любий, собі
іншу, мабуть, буде йому ліпша…

Будь проклята,
кост

Лілія Приходько

17 мая 2017

Із моїх творів. Доброго дня, гарної дни́ни,

Хай нам щастить щодня й щогодини,

Пуп’янки цвітом розквітнуть казковим,

Хай бу́де життя і незвичним, і новим…

Любові у всьому - до всіх, до усюди,

Цінуймо життя, цінуймо, ми́ ж – люди!

Свій келих буття наповняймо вітанням

І кожен свій день зустрічаймо – бажанням!

Бажанням – іти, спіткнувсь – піднімайся,

Хтось відвернувсь, а ти – привітайся,

Хтось в злобі услід тобі подивився,

А ти усміхнись, і немов… розчинися!

Промінчик од сонця візьмемо в дорогу

І хай нас поверне до то́го порогу,

З якого ступили в незнані світи…

Було нам все рівно, аби́ лишень - йти.

Аби лиш іти - сміючись, гамірливо,

Коли поряд доля з тобою грайлива,

Коли

Лілія Приходько

17 мая 2017

ІЗ МОЄЇ ЗБІРКИ. Моє дитинство - світлий промінь
Сонечка ясний промінчик вдоволено
Весело зблиснув на землю теплом,
Клонів прокинувся. День новостворено.

Він наповняється миром,
добром.

Ледь відпочили натруджені руки,

Знов до роботи. Напружений
час.

Літнього дня мелодійнії звуки

Зачарували навколо, як вальс.

Світ закружляв в нескінченому
ритмі,

Заполонив все буденністю
справ.

Спогад дитинства в незгасному
світлі

Переді мною яскраво постав.

Сад яблуневий - гармидер
бджолиний,

Спів солов’їний до неба зліта,

Хурделиця чмиха - це пух
тополиний,

Природа на́вколо творить дива.

Льон синьоокий до гаю збігає,

Хустку веселки картопля
вдягла,

Вусатий ячмінь вітерець
звесел

Лілія Приходько

17 мая 2017

Надія на зустріч згасає, немов свічечка… а Віра кричить – Чекаю! Повернися, молю… Моя присвята Захисникам України …
Із моїх творів. Лине гомін лине по всій Україні,
Та немає звісточки молодій дівчині,

Просить вона вітер ту звісточку
дати,

«Ой, не тужи, доню», -
радить її мати.

А дівчи́на місяць
просить кра́сен – ясний,

Де ж її коханий, де її
прекрасний?

Чи вже інша в серці, а
чи друга доля?

Просить мати: «Ой, не
тужи, доня…»

Обсідає туга й обвиває
серце,

Біля двору всохло молоде
дере́вце,

Як ішов коханий, посадив
дубочок,

«Буде в нас весілля,
родиться синочок!».

Дівчина сльозами полива
дубочок…

Де ж ти, мій коханий, як
же наш синочок?

А на небі зорі, мов би,
потіснились,

Сузі