Я кохаю, а він не знає, Я сумую, а йому все рівно, Я тихо плачу у нічну пору, Коли ніхто не бачить, І лише подушка поруч. Він не розуміє, що мої страждання - Це більше, ніж біль, Це гіркіше побивань. Він вдає байдужість, А, може, не вдає?... Я більш не витримаю цього, Цей пафос мене просто вб'є.
Жити потрібно заради усмішки батьків... Заради сміху друзів... Поцілунку коханої людини! Адже, що може бути краще, ніж бачити в очах своїх батьків гордість за доньку, почути від друзів "ти справжня подруга" і чути від хлопця "кохана"...