Пренепорочна Діво Маріє,
Незбагненне Таїнство Промислу Божого!
І вже мені ні радості ні друга,
В моєму серці оселилась Туга.
Серед пісків житейскої пустелі
Душа стримить до Вічної Оселі.
До болю ранить гарне і прекрасне,
Бо все воно мінливе і дочасне.
Ось я її залишу на папері
В надії, що колись відкривши двері
Покину все й на Вічності порозі
Я все ж спочину у моєму Бозі.
І хай прийду з порожніми руками,
Мене зустріне Ніжне Серце Мами!
„Вона − подув Божої сили і чистий виплив слави Вседержителя; тому нічого заплямленого не впаде на неї. Вона – вічного світла відблиск, безплямне дзеркало Божого діяння і образ його доброти.” (Мудрість 7, 25-26)