Роки коханню не поміха,
Бо в них і мудрість є і суть,
З роками йде коханню втіха,
Вони наснаги додають.
Хоч голови вже посріблились,
Та благородство є у тім,
Кохання ми не розгубили,
Не покида воно наш дім.
Рокам скоряється лиш тіло,
Душа ж квітує молода,
Багато літ вже пролетіло,
Та квітне у душі весна.
Ми стали білі, наче вишні,
Що розквітають у саду,
Для мене гарний ти, колишній,
Я з радістю до тебе йду.
І в твоїм серці молода я,
Немов мені сімнадцять літ,
Щораз до тебе прибігаю,
Коли сріблиться вишні цвіт.
Роки… Роки… Вони минають…
Летять кудись, немов птахи.
А ми з тобою завше в парі,
Мов два сивеньких голубки.
І не страшні нам бурі й грози,
Ми все здолаємо удвох,
Кохання в цім