Левая колонка

Оля Дзедзик

Последний визит: 13 июн 2017

Фильтр

Заметки Увлечения

Оля Дзедзик

20 авг 2014

- Жінко,чого Ви плачете?.... Ваш син-герой.....Ви, що не бачите.... Ще цей хлопчина і он той... - Героєм ....був мені завжди.... з тих пір коли почав ..іти...з тих пір...коли сказав він мама..... я так раділа...так ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала..ніби відчувала..... я так його тримала... так оберігала... та все ж пішов.... за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану... А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...."А він:"Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала.... І він приїхав не колись..а нині....виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині..." як справи синку? ну кажи я

Оля Дзедзик

20 авг 2014

Я прийду з війни і гляну в очі,
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я.

Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.

Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули "...не в наметі..
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.

Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш..м

На этом пока всё

Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту