Мабуть не дарма є на світі троянди, Їм місце знайдеться в саду, на веранді, Як символ кохання, як символ надії, Захоплюють, манять, занурюють в мрії, Такі вони різні, такі досконалі, Як символ розпусти, як символ моралі, Ці квіти висловлюють вмить почуття, Мінливі бажання, любов, каяття, Їх колір про наміри вмить розповість, Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість, Хоч вік їх короткий – та сутність безсмертна, Водночас і звична, і безпрецедентна, Краса їх чарує та змінює долю, До меж насолоди, до крайності болю, Шипів гострота, пелюсток оксамит, Безмежжя чарівності й ніжності мить…