Предыдущая публикация
Левая колонка
Последний визит: 21 мар 2018
Фильтр
Немає ідеальної людини,
Немає ідеальної сім'ї.
Ніхто не без гріха, не без провини,
Проблеми є у кожного свої.
З нас кожен чимось добрий і поганий.
З нас кожен і солодкий, і гіркий.
Процес життя лишає в серці рани,
Й вони таки даються нам взнаки.
Та все ж, якщо подумати реально -
Нас Бог з подоби власної створив.
Тому людина кожна - унікальна.
Ми всі - своєї долі автори...
© O.S-M
Немає ідеальної сім'ї.
Ніхто не без гріха, не без провини,
Проблеми є у кожного свої.
З нас кожен чимось добрий і поганий.
З нас кожен і солодкий, і гіркий.
Процес життя лишає в серці рани,
Й вони таки даються нам взнаки.
Та все ж, якщо подумати реально -
Нас Бог з подоби власної створив.
Тому людина кожна - унікальна.
Ми всі - своєї долі автори...
© O.S-M
Як треба мало, зовсім крихту
щоб жити, дихати щодень.
Шматочок хліба, воду чисту,
в душі віночок із пісень.
Всього лиш руки, щоб давати.
Всього лиш ноги, щоби йти.
І очі, сонце щоб стрічати.
І серце, щоб любов знайти.
Як треба мало для натхнення,
і коли наміри благі -
в молитві віри й одкровення,
у сповіді - слова нагі.
І не потрібно скрині злата,
і срібла повні мисники.
Душа твоя без них багата,
без них літають ластівки.
Без них ти вільний, наче птаха,
і спиш спокійно, і живеш.
А з ними голову на плаху
в любий момент ти покладеш.
І будеш завжди будувати
лише високі паркани.
І очі від людей ховати
аж до самої сивини.
Як треба мало, мало нині,
щоб вижити і прорости.
Не брать, а віддавать люд
щоб жити, дихати щодень.
Шматочок хліба, воду чисту,
в душі віночок із пісень.
Всього лиш руки, щоб давати.
Всього лиш ноги, щоби йти.
І очі, сонце щоб стрічати.
І серце, щоб любов знайти.
Як треба мало для натхнення,
і коли наміри благі -
в молитві віри й одкровення,
у сповіді - слова нагі.
І не потрібно скрині злата,
і срібла повні мисники.
Душа твоя без них багата,
без них літають ластівки.
Без них ти вільний, наче птаха,
і спиш спокійно, і живеш.
А з ними голову на плаху
в любий момент ти покладеш.
І будеш завжди будувати
лише високі паркани.
І очі від людей ховати
аж до самої сивини.
Як треба мало, мало нині,
щоб вижити і прорости.
Не брать, а віддавать люд
Поделилась заметкой
Я спросила однажды у жизни:
«Что хорошего мне ты дала?»
И тихонько она отвечала:
«Ты достойно все годы жила!»
Я спросила у жизни ещё раз:
«Сколько времени можно страдать?»
Отвечая, она улыбалась:
«Ты умела с победой шагать!
Ты умела быть смелой и сильной!
Ты держалась всегда молодцом!
Я тебя наградила терпеньем-
Этим мудрым тяжелым венцом…»
И я снова спросила у жизни:
«Ну, а где справедливость тогда?»
И, ответив, она засмеялась:
«Я тебе подарила года!»
Я заплакала: «Жизнь – ты жестока.
Я ведь просто живое дитя»
И, погладив меня по головке,
Жизнь ответила – нежно, шутя:
«Ты жила всем на радость всегда!
Для других бескорыстно трудилась,
Не щадила себя никогда
И с судьбою покорно смирилась
«Что хорошего мне ты дала?»
И тихонько она отвечала:
«Ты достойно все годы жила!»
Я спросила у жизни ещё раз:
«Сколько времени можно страдать?»
Отвечая, она улыбалась:
«Ты умела с победой шагать!
Ты умела быть смелой и сильной!
Ты держалась всегда молодцом!
Я тебя наградила терпеньем-
Этим мудрым тяжелым венцом…»
И я снова спросила у жизни:
«Ну, а где справедливость тогда?»
И, ответив, она засмеялась:
«Я тебе подарила года!»
Я заплакала: «Жизнь – ты жестока.
Я ведь просто живое дитя»
И, погладив меня по головке,
Жизнь ответила – нежно, шутя:
«Ты жила всем на радость всегда!
Для других бескорыстно трудилась,
Не щадила себя никогда
И с судьбою покорно смирилась
На этом пока всё
Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту
237
- ((((ЮЛІЧКА ))))))с. Добротів
- Таня ІванишакІвано-Франківськ
- Олексій-Марія КінашевськіЛанчин-Добротів
- Галя Максимчук (Качурак)Коломия