Предыдущая публикация
Левая колонка
Последний визит: 26 ноя 2022
Фильтр
І так в нас восьмий день війни. Я не знаю чи мене можуть читати всі, тому що без спец програми зайти не може. Ми стоїмо і відстоюємо свою незалежність. Російськомовний Харків стирають з лиця землі. Вбивають мирних людей з території руського міра і бульбашів. Б’ють ракетами по житлових будинках , школах, лікарнях, род домах. Одеса ,яка була теж російськомовна масово переходять на Українську. В нас прості люди голими руками зупиняють рашиськи танки. Але ми готовимося всі від малого до старого стати на наш захист. Путлер вирішив нас поставити на коліна , але ми тільки зупинилися зав’язати борці. Росія гірше Гітлера. Їхні молоденьким хлопчики яких Путлер сюди загнав на гибель. Матері Росііприізд
Сьогодні Весь світ засудив на засіданні ООН агресора карлика , який віроломно в 4 год. ранку напав на Украіну. Який бездушно розстрілює мирне населення, дитячі садочки, лікарні, школи. Бомбардують градами по спальних районах. Весь світ це бачить, а росіяни цього не знають. Зомбовані люди залякані Хуйлом. Правда деякі нормальні хлопці покидають своі танки та машини і пішком ідуть додому. Їх навіть ніхто не чіпає. У місті Харкові зараз розруха гірша ніж в другу світову. Карлику не вдалося захопити Украіну за 2 дні. Я вірю, що ми вистоїмо і у нас все буде добре. За нами правда. Слава Украіні. Героям слава!!! Русский корабль~пошол на хуй!!! Я Українка і пишаюся своїм народом!!
Ти думаєш – я стала на коліна?
Я тільки зав'язала берці!
Жіноче ім я в мене – Україна!
Любов і гордість оповили серце!
Ти думаєш – мене здолати? –
І грози, й гради ранять мої груди…
Не раз приходилось мені вмирати,
Щоб знову відродитися і бути!
Та вірю я, що зацвіте калина,
І кануть в небуття на схід тумани...
Що мати дочекається на сина!
А я схилилася перев'язати рани…
Стою на краю прірви і молюся –
І сум, і віра, і надія в серці!
А ти чекаєш, що я похитнуся?!
Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці!
Вірш Людмила Максимлюк
Я тільки зав'язала берці!
Жіноче ім я в мене – Україна!
Любов і гордість оповили серце!
Ти думаєш – мене здолати? –
І грози, й гради ранять мої груди…
Не раз приходилось мені вмирати,
Щоб знову відродитися і бути!
Та вірю я, що зацвіте калина,
І кануть в небуття на схід тумани...
Що мати дочекається на сина!
А я схилилася перев'язати рани…
Стою на краю прірви і молюся –
І сум, і віра, і надія в серці!
А ти чекаєш, що я похитнуся?!
Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці!
Вірш Людмила Максимлюк
На этом пока всё
Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту
114
- Тетяна ПовійчукРовно
- Вероника Шенкевич(James)Нюрнберг, Казахстан, ЯНАО
- Tatiana PedakАлбуфейра