Так хочется тюльпанов в феврале... Каких-нибудь особенно красивых, Как облако на утренней заре – Не гордых роз, не хризантем спесивых, Не ландышей, не крокусов цветных, А именно тюльпанов: лёгких, хрупких, Хранящих нежность тёплых рук твоих; Воздушных, как девчонки в летних юбках…
осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край
це тільки здається – впадеш розіб'єшся
це тільки здається що дно кам'яне
допоки летітимеш гратиме месса
а маса зникатиме і промине
а видиме дно – це поверхня озерна
вчорашніх і позавчорашніх сліз
хоч деякі з них впали в землю зернами
і сталося поле і виріс ліс..
минуле минуло – забудь відірвися
прийдешнє прийде але ми летимо
лиш не оглядайся і вниз не дивися
прорвемось за обрій проб'ємось крізь дно
нехай божеволіють ті що бояться
шаліють дуріють звихаються – хай
ми ж маємо все що потрібно для щастя
і скатерку чисту і свіжий чай