Ти бачиш, тату, вже цвіте весна.
І сад зодягся в пишно-білі шати,
Заводить пісню пташечка мала
Ховаючись під стріху на край хати.
Ти бачиш, тату, сонечко зійшло,
З-під хмари променем вітає днину.
І, ніби тих морозів й не було,
І ніби я мала іще – дитина.
Ти чуєш, тату, шепче як ріка?
Тече собі в світи, співає дзвінко.
Отак кудись тікає і життя,
Несуться дні, уквітчані барвінком.
Та, знаєш, тату, а мені не жаль
За тими днями й місяцями зовсім.
Лиш серце іноді відвідує печаль,
За те, що в тебе у житті вже осінь.
І так би зупинити клятий час,
Вернути би слова, котрі казала,
Тоді не думала, не думала ні раз,
Що тим тебе, татусю, ображала.
Вернути б час. Та все уже було,
Й назад ніяк мені не