Анатолий Матвийчук
К А Р М А
Заберіть у них землю!
Повітря і воду!
Трунки вранішніх квітів
І скошених трав.
Заберіть неповторність,
І вроду їх роду,
Заберіть навіть пісню,
Що Боженька дав!
Заберіть у них право
На щастя і волю,
І на ріднеє слово,
В якому є зміст.
Заберіть навіть думку,
Вивершувать долю -
Хай зотліє в неволі
Їм суджений хист!
Заберіть у них пам'ять.
І навіть коріння!
Чистоту їхніх генів,
Високість їх мрій,
Щоб зростали безтямно
Нові покоління,
Захлинаючись
В тузі одвічній своїй.
Та коли
Забирати ви Душу прийдете,
У народу,
В якого забрали усе,
Сам Господь
Оголосить вам з неба -
Вендету!
І ваш попіл, як порох,
По землі рознесе...
А народ,
Що пройшов
Через кривду і змову,
С