Ти в серцях наших друже навіки,
Так любив ти свободу, життя,
Та зімкнулися твої повіки,
І назад вже нема вороття.
Як же так?... хто ж подумати міг,
Що так рано підеш ти у вічність,
Що любов до безкраїх доріг,
Перетвориться в прикру трагічність.
Якби знав, що остання та мить,
Що життя як струна обривається,
Що душа твоя в небо летить,
Ну а рани, уже не затянуться …
Ми не змінимо долю свою,
Не втечемо від смерті нікуди,
Але може колись у Раю,
Знов зустрінуться всі близькі люди.