Ніна Івенко.
Присвячую тим, в кого теплий і м'який диван.
Не вмію я писати вірші,
Але усе в мені кричить,
А думка думку доганяє,
І все біжить вперед, біжить.
Я кожен раз тут, на майдані,
Я бачу тисячі людей.
В очах-рішучість і питання:
Коли ж настане судний день?
Тут-тисячі.А де ж мільйони?
Байдужі, схожі на рабів,
Невже ніхто з вас і ніколи
По-людськи жити не хотів?
Невже ніхто не намагався
Шукати правду у суді?
Та й не знайшов-грошей не стало,
Щоб заплатити хабарі.
Чи, може, гідна в вас зарплата?
Спокійні за дітей своїх?
"Мажор" не зіб'є на дорозі
Та ще й обвинуватить їх?
Ви б о ї т е с ь. Всього і всюди.
"А що я зроблю?"-,бубните.
І стогните:"Аби не гірше..."
А ж и т и ви не боїтесь???
Є