Двоє
І сказав якось Адам,
Подивившись прямо в очі,--
Я тебе нікому не віддам,
Якщо цього хтось захоче.
Ти для мене--Божество,
Подарунок,що від Бога.
Моє друге тіло і єство,
Моя потіха мила й строга.
Моє ти чудо із чудес!
Що би я робив без тебе?
Із тобою я воскрес
І вже іншим стало Небо.
Ти для мене є свята,
Моя ніжна жінко Єво!
Усе поборить доброта,
Бо душею ти вродлива.
--Спасибі,милий мій,
За твою таку увагу. . .
І дививсь з-під лоба Змій,
Приміряв людську наснагу.
І нутро його кипіло,
І зависть різала ножем.
--То що ж,любий,сидіть--не діло,
По саду райському підем? . .
І Едем миттєво розступався,
Людське кохання--одне на двох.
Адам в любощах купався,
Таке створить міг тільки Бог.
--Плоді