Задумався... Згадав батьківську хату,
Дитинство, річку, літні вечори.
Під вербами сиділи мама й тато,
Веселий сміх і гомін дітвори.
Роки летять, як листя в пізню осінь...
Осінь минула і прийшла зима -
Вже інеєм лягла на скроні просідь...
Почув я голос мами... Ні. Нема.
Так час летить, нема батьків зі мною,
А в пам'яті - сліди їх на траві,
Очі мої наповнились сльозою...
БУДЬТЕ З БАТЬКАМИ, ПОКИ ТІ ЖИВІ.
@ Василь Малиновський.