Моя дочь написала письмо президенту: "Шановний"пане президент!
Я хочу запитати вас.
Що ви відчули в той момент,
Як виконали ваш наказ?
Чи змучила вас ваша совість?
Чи стислось серце у грудях?
Нажаль... Бездушність й хлоднокровність...
Ви наче той іржавий цвях
На тілі ненькі України
Надряпали кривавий слід,
Він не загоється від нині,
Він повний міліонів сліз.
Ви зрадили тих хто вам вірив,
Тепер ми ціль для снайперів,
Це ви стріляли нам у спини,
Це ви знущались з наших тіл.
Скажіть,за що життя забрали?
Молодиків,жінок,дітей?
А ви своїх дітей втрачали?
Ви чхали на життя людей.
Ми,пане,не війни хотіли,
А навпаки щасливо жить,
Ми мовчки наглість цю терпіли.
Достатньо!