Душа, здавалося, була в раю...
І легко так було, і світло, й тихо...
І круглий рік земля була в квіту,
І не страшні були ні град, ні вихор.
Здавалося, що то навік, до скону -
Кохання, пристрасть, ніжність почуттів...
Й букети квітів польових медових,
І макові рум'янці на твоїй щоці...
Стан дотиків, що значив "я тебе люблю"...
Слова, тлумачення яких лиш знали ми...
І імена... Якими звали б сина і доньку...
Як жаль... Згубили все через роки...
А потім смуток, спогади та біль,
Старенькі фото віяли ще тяжчих дум...
Робота, як остання ниточка в житті...
Здавалося, зловісна доля узяла на глум...
Та згодом час розвіяв пелену.
Відкрились очі на вчорашню правду...
Та тільки де вона була? Знайшов лише