Предыдущая публикация
Фильтр
Як наші предки проживали вечір, коли темрява приходила в хату
Колись темрява була справжньою.
Не такою, як тепер — перебитою мерехтінням екранів. А густою, живою. Вона повільно сходила з вікон і заповнювала хату до самого порогу. Кнопки «увімкнути» не було. Були свічка та каганець.
Наші діди не боялися темряви і не тікали від неї. Вони вміли в ній жити. І це було не про виживання. Це було про внутрішню глибину.
Увечері вони говорили. Не переписувались, не відволікались, не гортали. Говорили так, щоб чути одне одного. Розповідали історії, які пам’ятали напам’ять, співали разом — не для публіки, а для себе. У темряві голос ставав важливішим за обличчя.
Вони слухали дім. Тріск дров у печі,
Колись темрява була справжньою.
Не такою, як тепер — перебитою мерехтінням екранів. А густою, живою. Вона повільно сходила з вікон і заповнювала хату до самого порогу. Кнопки «увімкнути» не було. Були свічка та каганець.
Наші діди не боялися темряви і не тікали від неї. Вони вміли в ній жити. І це було не про виживання. Це було про внутрішню глибину.
Увечері вони говорили. Не переписувались, не відволікались, не гортали. Говорили так, щоб чути одне одного. Розповідали історії, які пам’ятали напам’ять, співали разом — не для публіки, а для себе. У темряві голос ставав важливішим за обличчя.
Вони слухали дім. Тріск дров у печі,
Добавлено фото в альбом
Коли говорять «пасивна агресія», більшість уявляє крик, сварку, кулаки, вибухи емоцій.
Але пасивна агресія рідко виглядає так очевидно.
Найчастіше вона приходить в костюмі «я просто пожартував», «ну я ж нічого не зробив» або «ти все вигадуєш».
Ось що люди часто не впізнають як пасивну агресію:
1. Іронія замість прямої розмови
Ти кажеш, що втомилась і хочеш відпочити.
У відповідь:
— “О, королева втомилась. Скільки важливих справ зробила?”
Звучить як жарт, але по факту це знецінення твоєї потреби.
Сенс: не дозволяю тобі мати потреби → краще заткнись.
2. Мовчання як покарання
Ти запитуєш: “що сталося?”
А тебе ігнорують на годину, день, тиждень.
Людина не каже, що не так, просто мовчить.
Але пасивна агресія рідко виглядає так очевидно.
Найчастіше вона приходить в костюмі «я просто пожартував», «ну я ж нічого не зробив» або «ти все вигадуєш».
Ось що люди часто не впізнають як пасивну агресію:
1. Іронія замість прямої розмови
Ти кажеш, що втомилась і хочеш відпочити.
У відповідь:
— “О, королева втомилась. Скільки важливих справ зробила?”
Звучить як жарт, але по факту це знецінення твоєї потреби.
Сенс: не дозволяю тобі мати потреби → краще заткнись.
2. Мовчання як покарання
Ти запитуєш: “що сталося?”
А тебе ігнорують на годину, день, тиждень.
Людина не каже, що не так, просто мовчить.
Добавлено фото в альбом
НОСТАЛЬГІЯ❄️❄️❄️
В хаті пахло снігом і теплим хлібом…
Пам’ятаєте цей запах?
Коли надворі виє негода, а в хаті — тиша така, що аж чути, як у комині гуде вітер і потріскують сухі поліна.
Піч була серцем хати.
Не просто грубка — жива душа.
Велика, біла, тепла, як добра бабуся, що всіх одразу пригорне.
Ми, малі, дерлися на лежанку — найтепліше місце у світі.
Там сушилися мокрі від снігу валянки, пахло яблуками, травами й спокоєм.
Спали, притулившись спинами до гарячої глини, і знали точно: тут безпечно.
А як вона готувала…
Їжа з печі — то не просто їжа, то магія.
Борщ у чавуні млів годинами, ставав густим і таким смачним, що ніяка плита й близько не стояла.
Картопля, хліб із хрумкою скоринкою
В хаті пахло снігом і теплим хлібом…
Пам’ятаєте цей запах?
Коли надворі виє негода, а в хаті — тиша така, що аж чути, як у комині гуде вітер і потріскують сухі поліна.
Піч була серцем хати.
Не просто грубка — жива душа.
Велика, біла, тепла, як добра бабуся, що всіх одразу пригорне.
Ми, малі, дерлися на лежанку — найтепліше місце у світі.
Там сушилися мокрі від снігу валянки, пахло яблуками, травами й спокоєм.
Спали, притулившись спинами до гарячої глини, і знали точно: тут безпечно.
А як вона готувала…
Їжа з печі — то не просто їжа, то магія.
Борщ у чавуні млів годинами, ставав густим і таким смачним, що ніяка плита й близько не стояла.
Картопля, хліб із хрумкою скоринкою
— Тату… ти пообіцяєш, що не будеш сердитися, якщо я тобі щось скажу?
— Скажи, любий.
— Ні, спочатку пообіцяй…
— Добре, обіцяю. Я не буду злитися.
— Сьогодні я заплакав перед усім класом…
— А чому ж?
— Учитель сказав, що я неправильно зробив домашнє завдання… і я заплакав…
— І ти думаєш, що я маю через це сердитися?
— Інші кажуть, що плачуть тільки слабкі. Що лише кволі діти плачуть…
— Скажи мені: ти був упевнений, що зробив завдання добре?
— Так. Ми з мамою робили його вчора. Ми думали, що все правильно…
— Тоді уважно послухай мене. Є дві дуже важливі речі, які ти ніколи не повинен забувати.
— Я слухаю, тату.
— Перше: я пишаюся тобою.
Плакати — це не слабкість. Це ознака сили. Чутливості. Ж
— Скажи, любий.
— Ні, спочатку пообіцяй…
— Добре, обіцяю. Я не буду злитися.
— Сьогодні я заплакав перед усім класом…
— А чому ж?
— Учитель сказав, що я неправильно зробив домашнє завдання… і я заплакав…
— І ти думаєш, що я маю через це сердитися?
— Інші кажуть, що плачуть тільки слабкі. Що лише кволі діти плачуть…
— Скажи мені: ти був упевнений, що зробив завдання добре?
— Так. Ми з мамою робили його вчора. Ми думали, що все правильно…
— Тоді уважно послухай мене. Є дві дуже важливі речі, які ти ніколи не повинен забувати.
— Я слухаю, тату.
— Перше: я пишаюся тобою.
Плакати — це не слабкість. Це ознака сили. Чутливості. Ж
Чому колись старі люди казали:
«Перезимувати зиму — а далі вже легше буде»
Колись зима була не порою року — а випробуванням.
Холод, нестача їжі, довгі темні вечори, коли кожен тріск у стіні був нагадуванням,
що виживання залежить тільки від того, як ти підготувався влітку й восени.
Зима перевіряла людину на зрілість.
На порядок.
На мудрість.
На терпіння.
Та сьогодні ми живемо в час, коли ці старі слова знову ожили.
І, здається, стали навіть правдивішими, ніж сто років тому.
".❄️.❄️."
Це економічна зима.
Коли кожен рахує, зважує, відмовляється, затягує паски.
Коли важко, але всередині живе одна думка:
переживемо… мусимо.
І в цих реаліях старе прислів’я раптом не звучить «про минуле».
Во
«Перезимувати зиму — а далі вже легше буде»
Колись зима була не порою року — а випробуванням.
Холод, нестача їжі, довгі темні вечори, коли кожен тріск у стіні був нагадуванням,
що виживання залежить тільки від того, як ти підготувався влітку й восени.
Зима перевіряла людину на зрілість.
На порядок.
На мудрість.
На терпіння.
Та сьогодні ми живемо в час, коли ці старі слова знову ожили.
І, здається, стали навіть правдивішими, ніж сто років тому.
".❄️.❄️."
Це економічна зима.
Коли кожен рахує, зважує, відмовляється, затягує паски.
Коли важко, але всередині живе одна думка:
переживемо… мусимо.
І в цих реаліях старе прислів’я раптом не звучить «про минуле».
Во
Одяг є одним з вагомих культурних та історичних маркерів, який розповідає про традиції, статус та смаки наших предків.
#УкраїнськийНаціональнийОдяг
#УкраїнськийНаціональнийОдяг
Якщо твоя зовнішність не відповідає стандартам краси, це зовсім не означає, що ти не гарна!
Ми часто невдоволенні собою. Тіло "не таке", обличчя "не дотягує", емоції "неправильні".
Під тиском ідеалів, шаблонів, «правильних» тіл та стандартів ми забуваємо власну унікальність.
Порівнюємо. Порівнюємо. Порівнюємо.
І в цій нескінченній гонитві забуваємо, що були народжені не для того, щоб бути клонами.
Краса - це не зовнішня форма, краса це стан, в якому відчуваєш любов і радість.
Бережіть свою неповторність!
Ви красуні!
Джерело: сайт "ПодихДумок"
Ми часто невдоволенні собою. Тіло "не таке", обличчя "не дотягує", емоції "неправильні".
Під тиском ідеалів, шаблонів, «правильних» тіл та стандартів ми забуваємо власну унікальність.
Порівнюємо. Порівнюємо. Порівнюємо.
І в цій нескінченній гонитві забуваємо, що були народжені не для того, щоб бути клонами.
Краса - це не зовнішня форма, краса це стан, в якому відчуваєш любов і радість.
Бережіть свою неповторність!
Ви красуні!
Джерело: сайт "ПодихДумок"
загрузка
Показать ещёЛевая колонка
О бизнесе
Культура и искусство
Українські традиції, культура, поезія, свята, новини, притчі, легенди, оповідання, мода.
Фото из альбомов