я щаслива тим, що живу на Україні

Фильтр

10 фев 2015

"Ми не можемо більше просто
сидіти і чекати, коли наших
чоловіків покличуть на війну!
Ми ніколи не забудемо Небесної
Сотні. Вкрай важливо заявити
про це сьогодні, тому що завтра
може бути пізно!
Боже, Україну збережи", - пише
жінка.

Русичка Мостова

10 фев 2015

Я просто всего лишь школьница
Но мне не все равно на страну.
Каждый человек помолится
За нашу тяжкую судьбу.
Я устала от убийств этих
От этой уже обычной крови.
Смотреть как мама рыдает,
От этой солдатской боли.
Глупе те люди,
Кто совершает войну.
Вы не понимаете,
Что держите страну в плену?!
Вы проливаете невинную кровь,
Убивая невинных солдат,
Которые всего лишь пару дней
назад
Верили в какуе-то любовь..
Оглянитесь! Вы несете тяжкий
грех!,
От убитых и раненых.
Может это вам все для утех?
Но подумайте про людей под
землей оставленых.
Я не могу помочь ничем,
Потому что мне еще быть
школьником,
А вам желаю стать тем,
Кто под землей стал
невольником!!
Посвящается л

Русичка Мостова

10 фев 2015

Чому заплакані очі у мами?
Хіба неминули страшні ті часи?
Та незгоїти ті рани роками...
Вже не знами наші сини...
Пішли від нас назавжди...
Дитино моя ти іди недивись на
страждання іди!!!
Я піду матусю мила та куди
незнаю...
Брата непокину я йог
наздоганяю...,
Я пішов за Україну воювати
брата із того
Світу визволяти...
Ось і момент настав зовсім
рано...
Ти знає ми вже разо рідна
мамо...
Але ми тебе незалишили...
Ми просто троха світом
заблудили...
Та дороги вже назад немає!
Тут нас Бог до раю забирає...

Русичка Мостова

10 фев 2015

Не плач, кохана, чуєш, я
живий...
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий,
довгий бій,
Та ми не мали права відступити.
Скажи хоч слово, мила, не
журись...
Утри сльозу й нарешті
посміхнися,
А ще молись... за нас усіх
молись...
І матері від мене поклонися.
Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його "Кобзар" тепер в
нагоді:
Ми з хлопцями завчили
"Заповіт",
Під обстрілом читаємо відтоді...
Пробач, рідненька, знову мушу
йти...
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прОкляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не
знаю...
Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує...
Та він живий, то був поганий
сон,
Її любов його, таки, рятує!
А в

Русичка Мостова

10 фев 2015

У тебе мир! Чому ж у нас війна?
Чому найкращі знов на схід
рушають?
В нас спільний дім - країна в нас
одна:
У тебе мир, а хлопців там
вбивають...
У тебе мир, у мене плач дітей,
Які ніколи не обіймуть тата...
Про тебе пишуть безлічі статей,
А в мене знов хоронять сина й
брата...
У тебе мир, а хлопці під
вогнем...
Чому ж по ним щодня стріляють
гради?
І волонтер не спить: він день за
днем
Збирає гроші на взуття солдату...
У тебе мир, а в мене біль і жах...
Ніхто цього ніколи не пробачить!
І хай у мене сльози на очах,
Але ж ті очі й досі правду
бачать!
У тебе мир? Війни у нас нема?
То може в тебе інша
батьківщина?
У мене ж Україна лиш одна
І дай Господь щоби була єдин