Мої вірші

СТАН МОЄЇ ДУШІ

Чи знаєте ви? Що інколи буває
так боляче в душі що не
хочется ні їсти ні пити ні жити
а хочется лише одного вмерти
покинути цей невдяний світ і я
певен що за мною ніхто
сумувати не стане :-(

Прости, що йдуть непрохані
дощі, Що листя клени по
дорозі гублять прости як
прощала я тобі твої непрохані
гості капризні вибрики твої
раптові твою поведінку не сто
відсоткову прости і я тобі
прощу

На небі місяць і зірки сіяють
І бачу стежку я у далені вони
казкову силу мають мені аж
хочется співать про це тобі
співать про зірки на небі
співать про сонце у гаю
співать про те як світять зорі
про те яка прекрасна в нас
земля

ДУМА2

Лежу на дивані тай думу
гадаю
Чому я не сокіл, чому не
літаю
Чому мені Боже ти
крилець не дав
За що мені все це питаю...
Ти мовчиш, бо нема що
сказати
Залишається тільки
кричати(

22 июн 2014

ДУМА

Інколи дивлюся я в
дзеркало і думу гадаю
чому я не сердючка?
чому не співаю? Чому
мені міладзе ти образу не
дав? Що мушу я співати
трохи тут то трохи там.

Володимир Кочан

"Спогад"

Сама собі брешу, що все забула
Що все в минулому і зовсім не
важливо
Та часом щось нагадує про
тебе
І раптом на душі стає тужливо.
Те місце, де ми йшли разом за
руки
Нагадує про все і навіть більше
Ти знаєш, саме в мить розлуки
Я знала, що уже не буде гірше.
І справді, гірше не буває
Але не згадувати я не вмію
Бо серце швидко так не
забуває
Маленький вогник там завжди
жевріє.

(Горячко Віка)

ПОМИЛКА

Я думала що любиш ти мене,
Та бачу, гірко помилялась.
Жорстоко обдурив мене,
І я сама, самісінька зосталась.
Розбив ти серце на шматки,
І викинув в відерце,
А сльози капають,
Вони, шукають моє серце...

(((СТАСЯ КІС)))

«Сирітки»

Ішла я раз по вулиці й
побачила її
Маленьку дівчинку в хустині із
сумом на лиці
Вона стояла зігнута, слабка й
жебракувала
І загорнулася від холоду в
стареньке покривало.
Я підійшла і дала грошей й
спитала сиротинку:
«На дворі дуже холодно, чого
стоїш дитинко?»
Вона поглянула й сказала: «Мій
тато помирає ,
А ми із мамою моєю зовсім
грошей не маєм.
Його я буду лікувати щоб він
прожив ще трішки
Я буду й далі тут стояти хоча й
замерзли ніжки.»
Я подивилась в її очі наповнені
сльозами
Вона зітхнула і сказала « Я так
хочу до мами....»
Й сказавши це маленька -
упала до землі
Забилось моє серце, так стало
жаль її...
В лікарні повідомили: « Дівча із
дит-будин

Що твориться із нами, друже?
Чому ми стали ворогами?
Чому померло стільки люду?
Й не висихають очі в мами?
Як можна залишать сиріток
Чиї тати злягли за волю?
І убивати сина й дочку
Які ішли за кращу долю?
Невже, тиране, ти не бачиш
Що нашу волю не зламати?
І в тебе вибору немає
Як нам країноньку віддати.
Бо ця земля то - наша нива
То наші степ, і гори, й ріки
І є у нас багато сили
Щоб стали нашими навіки.
Напевно Богу теж потрібні
На небесах свої герої
Які відали душу й тіло
На славу воленьки святої.
Та прийде час і будуть, Люди
Молитви кожного почуті
Й відважні подвиги героїв
Ніколи не будуть забуті
Тож стіймо браття до кінця!
До переможного фіналу
Щоб наша рідная